Буває так, коли заплачуть очі,
Та не душа... і сором зупинить.
Буває так, коли не чують зовсім,
А біль- пронизує у мить...
Трапляється в житті шкода повсюду,
Чужими стають, рідні батько й син.
Нажаль в бурхливому, ритмічном будні
Забули хто ми... й час- це зупинить!
Кохання- замінило марнотрацтво,
Любов братів- зміняє дикий гнів,
Коли за гроші, та батьківський спадок
Прокльони посипаються, мов спів!
Прокиньтесь, люди, адже ви не звірі!!!
Ви, душу маєте!... нажаль...
Жадоба вам серця заполонила,
А ви смієтесь, все на так, нехай.
Ви, озерніться! Хоть на мить згадайте,
Пориньте в спогади на хвиль.
Подайте руку, адже ви забули,
Як вас, колись, підняли із колін.